Трохи погортав (у межах хобі, див. замітку) деякі українські історичні праці різних часів, а тому можу зробити певні висновки на рівні читача-любителя-обивателя. Вони для когось не будуть відкриттям, та все ж...
У другій половині 19 століття, що збіглося в часі з відміною кріпацтва в Україні, відбувся певний економічний та культурний... якщо не бум, то поштовх. Зокрема, численні українські ("малоросійські") та деякі російські історики взялися за опрацювання архівних документів часів ВКЛ, РП та Гетьманщини. З’явилась купа товариств та видань на історичну тематику. Частково їх підтримувала держава — особливо там, де хотілося довести менше значення Польщі в розвитку українських земель, ніж малювали собі польські колеги. Загальний настрій історичних праць був переважно поміркованим. Тобто більшість робіт була адекватною й політично майже нейтральною. Дехто собі навіть дозволяв міркувати, чому провалився козацький проект, і цензура це все пропускала. Чи не половина істориків потім долучилася до нового українського проекту — культурного й політичного.
Після революційних подій уже під більшовиками спочатку спостерігався певний зв’язок із попереднім поколінням істориків, особливо під час "українізації". Науковці посилалися на дореволюційні праці й доповнювали їх.
Однак чи то з середини 1930-х, чи то одразу після війни картина кардинально змінилася. Більшість праць уже була присвячена або давньоруським часам, або 19 століттю, кріпацтву, визискуванням трудового народу й класовій боротьбі. Ідеологічний градус піднявся до небачених висот. Про часи козацтва переважно були дослідження селянських повстань і польських репресій. Натомість про елементи козацької державності, старшину тощо якось писати перестали. При цьому зв’язок із працями дореволюційних істориків майже обірвався. Чи то вивчати ці роботи було заборонено, чи просто не модно, чи то попередніх науковців було розстріляно й ніхто не знав про існування старих книг — але факт є фактом. Аби це зрозуміти, достатньо погортати який-небудь том Історії міст та сіл Української РСР, а потім заглянути в сучасні аналогічні видання. Відомостей про давні часи — мізер, причому таке враження, що ставку було зроблено скоріше на народні легенди й перекази, нашвидкоруч зібрані місцевими вчителями шкіл. А все інше — переважно про кріпацтво, встановлення радянської влади, війну й сучасний стан. Хоча навіть із готових книг 100-літньої давності можна було взяти купу інформації, не кажучи вже про архіви з рукописами.
Десь із середини 1980-х відродилося вивчення козацького періоду нашої історії, а також опрацювання доробку істориків 19 століття.
Немає коментарів:
Дописати коментар
написати щось розумне